Автор: Світлана Дубницька, мережа ФБ.
Приймав у небі Бог людину,
Що мала скарби на землі:
Будинок, бізнес і машину
Та й гроші добрі, немалі.
Прийшов до Бога гоноровий,
Трясе багатим гаманцем:
«Я, Боже, рай купить готовий!» —
Із перекошеним лицем.
— Я куплю Ангелів у небі,
Щоби співали лиш мені
Та, що захочу, по потребі
Все приносили із землі.
Я куплю сонце, вітер, зорі…
Для мене не існує меж.
Степи, ліси, велике море…
І соловейків куплю теж.
І перепродам потім людям,
За гроші буду видавать.
Схилився Бог в тяжкій зажурі
І став рахунки виставлять:
— За тих дітей, що обікрав ти,
Без ліків забирав життя,
І що програв ганебно в карти,
А помирало десь дитя…
За тих, кого дурив ти підло
І обдурив, як тільки міг,
Що за лайно те паперове
Тобі вклонялися до ніг;
За хлопців, що тримають небо,
Без рук, без ніг і без життя,
Кому підтримки було треба,
Бо ж рятували майбуття.
За всіх, що скривдив ти до болю,
Порахував на папірцях –
Я розберуся тут з тобою.
Хай замордує тебе страх.
Купити небо! Ти, людино,
Нікчемний блазень і тупий,
Ти в вічнім пеклі в мене згинеш
І з дідьком станеш ти у стрій.
Розсердив Бога — ох, нікчема,
Трусився, бідний, як той кіт.
Вже зрозумів, що тут не в темі,
І почалапав на той світ.
А Бог пішов до свого раю.
Там хлопець із війни прийшов,
Медалі важко протирає
І просить в Господа любов.
Щоб обгорнув любов’ю маму,
Що сиротою залишив,
Не полагодив стару браму
І вишню він не посадив,
Не одягнув сорочку чисту…
Він просить в небі каяття.
І не зберіг, хоч він старався,
Від Бога даного життя.
І Господь плакав: – Світе милий,
Хіба такого Я чекав?!
Що ж ви, жорстокі, наробили?..
І міцно воїна обняв.
Мораль одна: опам’ятайтесь,
Ніщо не вічне на землі.
І хлопців, люди, поважайте,
Що там вмирають, на війні…
