Наш сайт The Sumy Post у співпраці з авторською студією «Ладунок» сумської письменниці Анни Коршунової започатковує новий цікавий проєкт.
«Локальна історія – це як сорочка до тіла…»
Пані Анна, кандидатка географічних наук і краєзнавиця, яка зокрема працює і у сфері активного й пізнавального дозвілля на основі вивчення локальної історії, впевнена:
Саме у ці нелегкі часи, коли надзвичайно важливою є самоідентифікація, краєзнавство допомагає нам цеглинка до цеглинки вибудувати картину оточуючого світу. Локальна історія – це як сорочка до тіла, найближча, найважливіша й найрідніша, але часто непомітна під яскравим одягом масштабних історичних подій. Втім, краєзнавство – це не тільки історія, це ще й природа краю. Саме в такому, природничо-історичному контексті ми й спробуємо побачити місто Суми. А розпочнемо з розповіді про дерево, яке забезпечило місту надійний захист від ворогів і є символом міцності, вічності, мудрості, витривалості, шляхетності й слави.
Тож, пропонуємо перший матеріал Анни Коршунової із розділу «Природа».
Дерево Сумської Фортеці
Природні умови й ресурси часто визначали хід історії, результати ключових битв, розселення людей і навіть архітектурні стилі. Якби в нашій місцевості не було лісів із достатньою кількістю дерев, які вважаються символом міцності й стійкості, навіть зручне розташування високого горба в оточенні трьох річок не стало б вагомим аргументом для будівництва фортеці.
«Дрімуче» минуле
Про те, що місто Суми було засноване в Дикому Полі, відомо всім. Проте «поле» в цьому випадку – незаселені території частини Лівобережної, Слобідської і Південної України, а не рівна, без дерев, територія.
Чи не найбільшим багатством земель були ліси, які забезпечували переселенців будівельним матеріалом і їжею, служили прихистком у тривожні часи татарських набігів. Ще в XVII столітті московити засилали на Слобожанщину таких собі дослідників під назвою «спеціальні люди», аби оцінити ресурси краю. Усі вони в своїх звітах відзначали величезні площі, майже суціль покриті дібровами.
Саме ці ліси навколо Сум постачали будівельний матеріал для фортеці – найміцнішу й найвитривалішу деревину серед доступних порід. Про те, що фортеця була зведена головним чином з дубових колод, згадується в багатьох описах, зокрема, у звітах і відписках воєвод, яких москва приставила наглядати за слобожанськими фортецями й козацькою старшиною. Діброви були такою примітною ознакою місцевості, що серед 17 ескізів герба Сумського полку, запропонованих Й.Бекенштейном у 1734 р., кілька містили зображення дуба.
Зображення варіантів герба Сум з книги Д.В. Кудінова «Історія символіки міста Суми».
Сумська фортеця дійсно була найміцнішою й найпотужнішою з усіх слобожанських фортець. Але дерево, хай навіть найміцніше, гнило, псувалося, і тому фортеця потребувала постійного догляду й ремонту, добудови й перебудови. До того ж, навколо міста росли посади. Якщо приблизно підрахувати кількість дерев, використаних на спорудження самої фортеці, докладний опис якої зберігся до наших днів, виходить, що будівельного лісу на неї пішло майже вдесятеро менше, ніж росло на відведених місту землях. Дуб використовували не лише на зведення укріплень, а й для будинків. Суми довго, майже два століття, залишались переважно «дерев’яним» містом.
Діорама «Будівництво Сумської фортеці», Сумський обласний краєзнавчий музей.
Діброви – на вітер
Потроху місто розширювалося. Діброви відступали, звільняючи місце для вулиць, садів, полів. І навіть тоді, коли дуб втратив своє «стратегічне» значення, залишки лісів навколо міста продовжували нищити.
Ще до середини XVIIІ ст. в панських маєтках навколо Сум, у верхів’ях річок Сули, Гнилиці, Терну можна було зустріти дуби, вік яких сягав 600 років. На пеньках спиляних дерев міг спокійнісінько влягтись дорослий чоловік, витягнувшись на весь зріст. На жаль, не лишилося жодного з тих дерев-патріархів. Великі дуби відправляли до південних губерній, де їх перепалювали на поташ, маючи прибуток аж по 3 копійки з дерева!
Серед поміщиків побутувала також «модна» розвага – влаштовувати для гостей своєрідний «шумовий» салют. Для цього недалеко від будинку обиралося наймогутніше й найбільше дерево з крислатою кроною, заздалегідь підпилювалося й трималося на спеціальних тичках-підпорах. Коли ж найважливіший з гостей або сам господар закінчував говорити тост, за спеціально поданим сигналом підпори прибиралися й дерево з шумом падало, «підтримуючи» овації.
«Столітній дуб» у Веретенівському парку
Дерево з примхами
Місто легко освоювали липи, клени, тополі, верби. З’являлися екзотичні дерева, завезені з інших країн. Але дуби на вулицях міста зустрінеш нечасто. Це дерево дуже чутливе до загазованого повітря, вимогливе до ґрунтів. Особливо ж він не переносить асфальтування до самого стовбура: дубу життєво необхідна вільна ділянка розміром не менше, аніж тінь від його крони. «Полегшені» ж міські умови в парках і скверах витримує, хоча й не досягає того зросту й розмірів, які проявляються «на волі». У сприятливих умовах дуб може сягати висоти 40-50 м, його середній вік – 500 років, та відомі випадки, коли дерева доживали до 2000 років. У висоту він росте 120-200 років, а в товщину – все життя. Якщо говорити про озеленення міста, то дубам комфортніше в парках і скверах, а не на вулицях. До того ж, дуб росте дуже повільно, особливо в перші десять років – нарощує корінь, тож бажаної тіні, очищення повітря, виділення фітонцидів, кисню й інших екологічних «завдань», яке місто покладає на дерева, доводиться чекати дуже довго.
Дуб на вул. Петропавлівській
Сумські дерева-патріархи
В античному світі люди вважали, що боги створили дуб першим серед усіх інших рослин, а вік його дорівнює віку Всесвіту, а латинська назва Quercus в перекладі з кельтської означає «найкрасивіше дерево». Дуб – «перунове дерево», і зараз є символом шляхетності, слави, сили, невмирущості нашого народу, вірності в коханні й любові до Батьківщини. Найстарші дерева в усьому світі поважають і бережуть, як живі пам’ятники-свідки історичних подій, вони мають власні імена. Майже всі «історичні» дерева зростають у сприятливих, природних умовах, та мало яке місто може похвалитися дубом – пам’яткою природи, що росте в самісінькому центрі. На вул. Петропавлівській в Сумах росте найвідоміший патріарх, якому близько 400 років – отже, він був свідком будівництва Сумської фортеці! Є в місті ще кілька дубів, які мають офіційний статус об’єктів ПЗФ: на вулицях Петропавлівська, Г.Кондратьєва, С.Табали, О.Аніщенка. Що ж стосується групи екзотичних дерев на вул., Люблінській, де зазначено дуб пірамідальний – від дуба, на жаль, лишився тільки мальовничий пеньок. А ось дерево у Веретенівському парку-пам’ятці садово-паркового мистецтва, яке місцеві називають «столітнім дубом», не значиться серед «зелених» пам’яток, хоча на вигляд має вік близько 300 років і навіть іржаву огорожу з вицвілою табличкою, напис на якій неможливо прочитати.
Діброви мають величезне екологічне значення як постійно діючий природний фільтр. Учені вважають, що зелена зона навколо міста з переважанням в деревостані дуба може допомогти нейтралізувати смог удвічі швидше, ніж така ж площа, засаджена сосною, липою, кленом тощо. Крім того, дуб виділяє велику кількість фітонцидів. І якщо всім відомо, що сосновий ліс «лікує» хвороби органів дихання, мало хто знає, що дуб – «дерево гіпертоніків». Вважається, що щоденні прогулянки дібровою або дубовою алеєю вже за тиждень нормалізують артеріальний тиск. З давніх-давен дуб годував людей – він є чи не першою «хлібною» рослиною. Із попередньо вимочених і розтертих у борошно жолудів ще вісім тисяч років тому люди вміли випікати хліб. А скільком українцям жолуді врятували життя під час Голодомору!
Залишки заповідного дуба пірамідального на вул. Люблінській.
Дуб – дерево унікальне, і щоб перерахувати всі його достоїнства, потрібно багато часу. Але головне – це дерево наше, «рідне», тут – його широта, його територія. Він – перший свідок виникнення Сум і перший охоронець. Посадити дуб – означає не просто посадити дерево. Це означає залишити пам’ять про себе не на одну сотню років. Це означає – торкнутися вічності.
