24-річного Вячеслава Горяна з Ромен повернули з полону 24 серпня. Тоді Україні вдалося повернути 115 своїх захисників. У полон юнак потрапив навесні 2022 року у Маріуполі, розповів Суспільному його брат Олег Горян. Рідні два з половиною роки чекали його повернення.
На початок повномасштабної війни Вячеславу був 21 рік, він ніс строкову службу у м. Маріуполь, розповідає рідний брат юнака. Він потрапив в полон весною 2022 року, коли намагався виїхати з міста із місцевими мешканцям на їхньому авто через російські блокпости.
Їх із другом якраз на блокпості відправили на фільтрацію. Тих людей, з якими вони виїжджали, вони були корінні маріупольці і їх пропустили без проблем, і тоді вони зв’язалися з рідними й розповіли нам. Перша звістка про брата – побачили відео у кінці 2022 року від російських волонтерів. На ньому Славік говорить: «Привіт, зі мною все добре.
Брату двічі вдалося надіслати листи додому, каже Андрій. Два з половиною роки він утримувався у кількох тюрмах Росії та Донеччини, за цей час схуд приблизно на 15 кілограмів.
Про те, що буде обмін, говорить Андрій, мати дізналась ввечері напередодні 24 серпня і вірила, що саме цього разу обміняють її сина.
В них є групи свої там, де також рідні полонених, ну і була інформація про обмін і знаєте, мама ввечері каже: “Ну все, Славу завтра поміняють”. Ми такі: “Дай Боже” й ось так вийшло. Потім подзвонили нам з координаційного штабу та повідомили, що він знаходиться вже на території України й вже потім, напевно, о четвертій, коли вони вже приїхали на місце тодішньої їхньої дислокації, він тоді зателефонував першій мамі.
Це були такі емоції, що нічого не запам’яталося. Зателефонував, що все добре, нарешті це закінчилося. Як зазвичай, перші слова: «Мама, я вже на території України, зі мною все добре» та потім вже почали запитувати, коли до тебе приїхати можна і тому подібне, тобто максимально швидше зустрітися”.
Вчора, говорить Андрій, вони побачились із братом та провели разом день. Попереду Вячеслава чекає реабілітація.
Треба реабілітація стосовно психологічного здоров’я, воно видно по людині, але він намагається не подавати виду. Також потрібна фізична реабілітація, бо, наприклад, як розповідав брат, в одному з СІЗО було дуже багато вошей, тобто умови утримання їх – залишається бажати кращого.
Зараз родина вирішує домашні справи, каже Андрій, аби поїхати до брата на кілька днів і проводити час разом. Після ж реабілітації рідні вже планують зустріти його вдома.
